В Україні офіційно чотири атомні електростанції. Три з них працюють і дають країні більше половини всієї електроенергії. Четверта — Запорізька — з 2022 року перебуває під окупацією і не виробляє струм. Чорнобильська АЕС давно виведена з експлуатації і до цього списку не входить.
Ці цифри звучать просто, але за ними стоїть складна реальність воєнного часу, продовження термінів роботи реакторів і амбітні плани добудувати нові блоки. Розібратися в деталях варто кожному, хто хоче розуміти, звідки береться світло в розетці і чому атомна енергетика залишається фундаментом української енергосистеми.
Нижче — повна картина станом на літо 2026 року: скільки станцій, які блоки працюють, що відбувається з окупованою ЗАЕС, які плани розширення і які міфи досі плутають людей.
Чотири станції, дев’ять працюючих реакторів
Офіційно в Україні чотири атомні електростанції:
- Запорізька АЕС (Енергодар)
- Рівненська АЕС (Вараш)
- Південноукраїнська АЕС (Південноукраїнськ)
- Хмельницька АЕС (Нетішин)
На них загалом 15 енергоблоків типу ВВЕР. Але через окупацію Запорізької АЕС зараз у мережі працюють лише дев’ять реакторів на трьох станціях. Їхня сумарна встановлена потужність становить близько 7,8–8 ГВт.
До 24 лютого 2022 року всі 15 блоків могли працювати одночасно. Після окупації Запорізької станції ситуація різко змінилася. Решта трьох АЕС стали головним джерелом базової генерації. Саме вони тримають систему, коли теплові електростанції зазнають ударів.
Чорнобильська АЕС до цього переліку не належить. Вона виведена з експлуатації у 2000 році, має статус окремого державного підприємства і не виробляє електроенергію.
Детальний огляд кожної станції
Щоб зрозуміти масштаб, варто подивитися на кожну АЕС окремо.
| Станція | Кількість блоків | Тип реакторів | Встановлена потужність | Статус на 2026 рік |
|---|---|---|---|---|
| Запорізька | 6 | ВВЕР-1000 | 6000 МВт | Окупована, холодний зупинок |
| Рівненська | 4 | 2×ВВЕР-440 + 2×ВВЕР-1000 | 2835 МВт | Працює |
| Південноукраїнська | 3 | ВВЕР-1000 | 3000 МВт | Працює |
| Хмельницька | 2 (+2 у будівництві) | ВВЕР-1000 | 2000 МВт | Працює, добудова 3 і 4 блоків планується |
Джерело даних: НАЕК «Енергоатом», World Nuclear Association, станом на середину 2026 року.
Рівненська АЕС — найстаріша з діючих. Перші два блоки з реакторами ВВЕР-440 запустили ще на початку 1980-х. Вони пройшли модернізацію і мають продовжені ліцензії до 2030 року. Два потужніші блоки ВВЕР-1000 працюють стабільно. Станція розташована в Поліссі і вважається однією з найнадійніших.
Південноукраїнська АЕС має три блоки по 1000 МВт. Вона входить до Південноукраїнського енергокомплексу разом із Ташлицькою гідроакумулюючою станцією. Це дозволяє краще балансувати навантаження. Терміни експлуатації блоків продовжені до 2030–2033 років.
Хмельницька АЕС зараз має два працюючі блоки. Саме тут планується найбільше розширення. Блоки №3 і №4, будівництво яких зупинили ще в 1990-х, мають відновити. Уряд розраховує розпочати активні роботи до кінця 2026 року. Крім того, є плани будівництва блоків на технології AP1000.
Чому Запорізька АЕС мовчить
Запорізька атомна електростанція — найбільша в Європі. Шість блоків по 1000 МВт могли давати майже стільки ж електроенергії, скільки зараз виробляють усі три працюючі станції разом. З березня 2022 року вона під контролем російських військ. З вересня 2022 року всі реактори переведені в стан холодного зупину.
Причини, чому станцію неможливо швидко запустити навіть після деокупації, серйозні. Пошкоджені лінії електропередачі 750 кВ, зруйновано Каховське водосховище, яке забезпечувало охолодження, відсутній стабільний зовнішній контроль. Міжнародне агентство з атомної енергії неодноразово фіксувало втрати зовнішнього живлення, що створює ризики для безпеки відпрацьованого палива.
Українська сторона наголошує: без повного повернення контролю і детального технічного обстеження запуск блоків неможливий. Російська сторона натомість видає власні ліцензії, які Україна і МАГАТЕ не визнають.
Чорнобильська АЕС: не станція, а об’єкт особливого режиму
Багато хто досі плутає Чорнобиль із діючими АЕС. Це помилка. Останній енергоблок зупинили 15 грудня 2000 року. З 2001 року станція виведена зі складу «Енергоатому» і має статус окремого державного спеціалізованого підприємства.
Сьогодні там триває процес зняття з експлуатації. Головні завдання — підтримка нового безпечного конфайнменту над зруйнованим четвертим блоком, поводження з радіоактивними відходами та моніторинг зони відчуження. У 2019–2021 роках ввели в експлуатацію сухе сховище відпрацьованого ядерного палива.
Цікаво, що територія Чорнобиля розглядається як можливий майданчик для розміщення малих модульних реакторів у майбутньому. Але це лише плани, до реалізації яких далеко.
Скільки електроенергії дають атомні станції під час війни
До повномасштабного вторгнення атомна генерація забезпечувала 50–55 % усієї електроенергії України. Після масованих ударів по теплових електростанціях ця частка стала ще вищою. У окремі періоди 2024–2026 років три працюючі АЕС давали понад 60 % від загального виробництва.
У першому півріччі 2026 року українські атомні станції виробили 26,82 млрд кВт·год. Це більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Зростання стало можливим завдяки якісному плануванню ремонтів і високому коефіцієнту використання встановленої потужності.
Саме атомні блоки стали тим «останнім бастіоном», про який часто говорять енергетики. Коли теплові станції стоять через пошкодження, а гідрогенерація обмежена, саме реактори тримають частоту в мережі і дають можливість уникати тривалих відключень.
Плани розширення: що будуватимуть у найближчі роки
Україна не збирається зупинятися на наявних потужностях. Стратегія «Енергоатому» передбачає суттєве нарощування.
Найближчий крок — добудова блоків №3 і №4 на Хмельницькій АЕС. Уряд планує розпочати роботи до кінця 2026 року. Паралельно йде підготовка до будівництва блоків на американській технології AP1000. Меморандум із Westinghouse передбачає до дев’яти таких реакторів на різних майданчиках.
Окремий напрямок — малі модульні реактори. Україна підписала угоди з Holtec щодо SMR-160. Перші шість блоків планували розмістити на Рівненській АЕС. Також розглядаються майданчики в західних областях.
Мета амбітна: довести загальну потужність ядерної генерації до 24–25 ГВт до 2040–2050 років. Це дозволить не лише забезпечити внутрішні потреби, а й експортувати електроенергію до Європи.
Важливий нюанс — паливна незалежність. Після 2022 року Україна повністю перейшла на паливо Westinghouse. Паралельно розвивається власний видобуток урану через «Східний ГЗК», який у 2026 році об’єднали з «Енергоатомом».
Поширені міфи про атомні станції України
Міф перший: «В Україні лише дві-три атомні станції». Насправді чотири, і всі вони мають історію, інфраструктуру і персонал.
Міф другий: «Запорізька АЕС уже працює на Росію». Ні. Блоки в холодному зупині. Будь-який запуск без української ліцензії і контролю МАГАТЕ є незаконним і небезпечним.
Міф третій: «Атомна енергетика застаріла і небезпечна». Українські реактори регулярно проходять модернізацію. Терміни експлуатації продовжують після детальних перевірок. Коефіцієнт використання потужності залишається високим навіть в умовах війни.
Міф четвертий: «Після Чорнобиля атомна енергетика в Україні під забороною». Навпаки. Після 1986 року країна побудувала і добудувала кілька блоків, а зараз активно планує нові.
З практики спеціалістів видно: найбільше плутанини виникає саме через статус ЗАЕС і Чорнобиля. Люди часто об’єднують їх в одну категорію «атомні станції України», хоча за функцією вони вже різні об’єкти.
Ключові інсайти
Станом на середину 2026 року в Україні чотири атомні електростанції, з яких повноцінно працюють три. Дев’ять реакторів забезпечують більше половини всієї електроенергії країни. Запорізька АЕС залишається найбільшою в Європі, але через окупацію не генерує. Чорнобильська станція — окремий об’єкт, який більше не виробляє струм.
Атомна енергетика витримала найважчі удари війни і стала основою енергетичної стійкості. Водночас Україна вже планує наступний етап — добудову блоків на Хмельницькій АЕС і впровадження нових технологій. Це не просто цифри про кількість станцій. Це питання енергетичної безпеки, експортного потенціалу і здатності країни розвиватися навіть у складних умовах.
Розуміння реальної картини допомагає відрізняти факти від чуток і оцінювати, наскільки міцним є фундамент, на якому тримається українська енергосистема сьогодні.