Санітарна зона — це не просто умовна лінія на карті. У законодавстві України вона офіційно називається санітарно-захисною зоною (СЗЗ) і являє собою територію особливого режиму використання навколо промислових, сільськогосподарських чи інших об’єктів, які можуть негативно впливати на здоров’я людей і довкілля.
Її головне завдання — створити буфер між джерелом шкідливих факторів (викиди, шум, вібрація, запахи, електромагнітні поля) і житловою забудовою, дитячими садками, школами, лікарнями та місцями відпочинку. На зовнішній межі такої зони рівні забруднення не повинні перевищувати гігієнічні нормативи.
У 2026 році правила щодо СЗЗ уточнили наказом МОЗ № 40 від 13 січня, який вніс зміни до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (ДСП 173-96). Ці зміни посилили вимоги до дотримання нормативних розмірів під час розробки генеральних планів і зробили акцент на захисті сельбищної території.
Правове визначення та мета створення санітарно-захисної зони
Згідно зі статтею 114 Земельного кодексу України, санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо. Мета — відокремити такі об’єкти від територій житлової забудови.
У межах СЗЗ заборонено будівництво житлових будинків, об’єктів соціальної інфраструктури та будь-яких споруд, пов’язаних із постійним перебуванням людей. Правовий режим цих земель визначається спеціальним законодавством, а розміри встановлюються проектною документацією відповідно до державних санітарних норм.
Фактично СЗЗ виконує роль захисного бар’єра. Навіть якщо підприємство працює в штатному режимі і дотримується всіх технологій очищення, певний залишковий вплив все одно існує. Зона дає можливість цьому впливу знизитися до безпечного рівня ще до того, як він досягне житлових кварталів.
Важливо розуміти: санітарно-захисна зона не є резервом для розширення підприємства. Її територія не може використовуватися для будівництва нових цехів чи складів основного виробництва.
Класи небезпеки підприємств і нормативні розміри зон
Основою для визначення розміру СЗЗ є санітарна класифікація підприємств, виробництв і споруд, наведена в додатках до ДСП 173-96. Усі об’єкти поділяють на п’ять класів небезпеки залежно від характеру і кількості шкідливих викидів, досконалості технології та наявності очисних споруд.
| Клас небезпеки | Нормативний розмір СЗЗ | Приклади об’єктів |
|---|---|---|
| I клас | 1000 м (в окремих випадках 1200–3000 м) | Виробництво свинцю, ртуті, великих хімічних комбінатів, окремих гірничодобувних підприємств |
| II клас | 500 м | Вуглевидобуток, виробництво фосфорних добрив, окремі металургійні об’єкти |
| III клас | 300 м | Більшість підприємств будівельних матеріалів, окремі харчові та легкі виробництва |
| IV клас | 100 м | Склади, невеликі переробні підприємства, окремі комунальні об’єкти |
| V клас | 50 м (іноді допускається зменшення до 25 м) | Малі виробництва з мінімальним впливом, сучасні екологічні об’єкти |
Джерело: ДСП 173-96 (з урахуванням змін 2026 року) та практика застосування.
Розмір зони вимірюється від джерела шкідливого впливу (труби, місця розвантаження, обладнання, що створює шум) до межі житлової забудови або прирівняних до неї об’єктів — ділянок шкіл, лікарень, парків, місць масового відпочинку.
Для нових або реконструйованих підприємств розмір може бути збільшений до трьох разів при несприятливих метеорологічних умовах або, навпаки, зменшений, якщо розрахунки та лабораторні вимірювання підтверджують, що рівні впливу не перевищують нормативів. Остаточне затвердження змінених розмірів для нових виробництв покладається на Міністерство охорони здоров’я.
Що заборонено і що дозволено в межах санітарно-захисної зони
Список заборон досить жорсткий. У СЗЗ не можна розміщувати:
- житлові будинки будь-якого типу, гуртожитки, готелі;
- дитячі дошкільні заклади, школи, навчальні корпуси з постійним перебуванням дітей;
- лікувально-профілактичні заклади зі стаціонаром, санаторії, будинки відпочинку;
- спортивні споруди для тривалого перебування людей;
- садові та дачні товариства, місця масового відпочинку.
Дозволяється розміщення об’єктів, які обслуговують саме підприємство або мають допоміжний характер: пожежні депо, гаражі (за певних умов), склади (крім продовольчих і громадських), будівлі управлінь, лабораторії, пов’язані з виробництвом, комунікації, свердловини технічного водопостачання, розсадники для озеленення.
На практиці багато хто стикається з ситуацією, коли стара житлова забудова вже опинилася всередині нормативної СЗЗ через розширення підприємства або зміну класифікації. У таких випадках підприємство зобов’язане або зменшити вплив (модернізувати очисні споруди), або викупити/відселити житло, або домогтися офіційного зменшення розміру зони на підставі вимірювань.
Як встановлюють і коригують розмір санітарно-захисної зони
Проєкт організації СЗЗ розробляють одночасно з проєктом будівництва чи реконструкції підприємства. Він включає:
- інвентаризацію джерел викидів і фізичних факторів;
- розрахунки розсіювання забруднюючих речовин (за методикою ОНД-86);
- розрахунки шуму, вібрації, електромагнітних полів;
- план озеленення та благоустрою зони;
- обґрунтування можливості зменшення або збільшення розміру.
Після введення об’єкта в експлуатацію розмір зони підтверджують натурними вимірюваннями. Якщо фактичні рівні впливу на межі нормативної зони перевищують ГДК/ГДР, підприємство зобов’язане вжити заходів — від установки додаткового обладнання до зміни технології. Якщо це неможливо — розглядають перепрофілювання або навіть припинення діяльності.
Для діючих підприємств, які хочуть зменшити СЗЗ, процедура передбачає повний цикл досліджень протягом року, оцінку ризику для здоров’я населення та погодження з органами громадського здоров’я.
Озеленення та благоустрій території СЗЗ
Територія зони має бути впорядкована. Мінімальна площа озеленення залежить від ширини:
- до 300 м — не менше 60 %;
- від 300 до 1000 м — не менше 50 %;
- понад 1000 м — не менше 40 %.
З боку житлової забудови обов’язково створюють смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м (при зоні менше 100 м — не менше 20 м). Використовують породи, стійкі до забруднення повітря і здатні ефективно поглинати пил та гази.
Правильне озеленення не лише знижує концентрації шкідливих речовин, а й зменшує шумове навантаження та покращує мікроклімат. У реальних кейсах добре сплановані зелені смуги дозволяють іноді обґрунтувати зменшення розміру зони.
Чим санітарно-захисна зона відрізняється від зони санітарної охорони
Ці два поняття часто плутають. Зона санітарної охорони (ЗСО) створюється навколо джерел питного водопостачання, водозабірних і водоочисних споруд. Вона складається з трьох поясів (суворого режиму, обмежень і спостережень) і має на меті захистити якість води, а не людей від промислових викидів.
СЗЗ — це буфер навколо «брудних» об’єктів. ЗСО — захист «чистих» джерел. Правовий режим, розміри і заборони в них різні. Наприклад, у першому поясі ЗСО взагалі заборонена будь-яка діяльність, не пов’язана з водозабором, а в СЗЗ допускається низка допоміжних об’єктів.
Поширені проблеми, з якими стикаються власники землі та забудовники
Найчастіша ситуація — купівля ділянки без перевірки наявності СЗЗ. У державних кадастрових картах інформація про зони іноді відсутня або застаріла. У результаті людина отримує земельну ділянку, на якій неможливо побудувати житло.
Інша проблема — самовільне зменшення зони підприємством без належних обґрунтувань і погоджень. Або навпаки — формальне збереження величезної зони, хоча сучасні технології вже дозволяють її значно скоротити.
Також трапляються конфлікти, коли житлова забудова «підповзає» до підприємства, а потім мешканці вимагають відселення або закриття виробництва. Закон у таких випадках, як правило, на боці тих, хто був першим — якщо підприємство працювало легально і зона була встановлена правильно.
Практичні кроки, якщо ваша ділянка опинилася в санітарній зоні
Спочатку перевірте офіційні документи: генеральний план населеного пункту, детальний план території, проект СЗЗ конкретного підприємства. Зверніться до місцевого органу архітектури та до Держпродспоживслужби.
Якщо зона встановлена правильно, варіантів небагато: або змінити цільове призначення ділянки під дозволені види діяльності, або чекати, поки підприємство зменшить розмір зони, або продати землю тому, хто може її використовувати в межах обмежень.
Якщо є підстави вважати, що розмір зони завищений, можна ініціювати процедуру його перегляду через проведення незалежних вимірювань і звернення до МОЗ.
Санітарно-захисна зона — це один із найважливіших інструментів захисту здоров’я населення в умовах промислового розвитку. Вона працює лише тоді, коли її розміри обґрунтовані, територія озеленена, а режим використання реально дотримується. Ігнорування цих правил рано чи пізно призводить до конфліктів, судових процесів і шкоди і для бізнесу, і для людей, які живуть поруч.