Скільки сіл в Україні: чому немає однієї цифри

Короткої відповіді на запит «скільки сіл в Україні» не існує — і це не хитрощі статистиків. Залежно від того, що саме рахувати, виходить близько 27 200 сіл, близько 28 370 сільських населених пунктів або 29 711 усіх населених пунктів країни. Усі три цифри офіційні, усі фігурують у довідниках, і саме через це в мережі гуляє півтора десятка «точних» відповідей, які суперечать одна одній.

Станом на 1 січня 2025 року портал Верховної Ради дає такий каркас: 29 711 населених пунктів, з них 1 342 міських і 28 369 сільських. У сільській частині — приблизно 27 200 сіл і понад тисячу селищ «старого» сільського типу. Після закону 2023–2024 років колишні селища міського типу теж стали селищами, тож межа між «міським» і «сільським» зсунулася ще раз.

Нижче — як ці цифри складаються, чому вони роз’їжджаються, де сіл найбільше, що сталося з тисячами пунктів за 60 років і як перевірити конкретне село в державному реєстрі, якщо потрібен не «загальний факт», а адреса для документів.

Три цифри, які плутають навіть довідники

Людина, яка шукає, скільки сіл в Україні, майже завжди має на увазі одне з трьох. Проблема в тому, що ці три речі називають майже однаковими словами.

Село — юридична категорія. За законом це населений пункт із садибною забудовою, де живе менше як 5 тисяч осіб. Саме ці пункти й дають близько 27 200. Сільський населений пункт — ширше: село плюс селище, яке ніколи не було містом. Таких 28 369. Населений пункт загалом — ще ширше: міста, селища й села разом. Таких 29 711, включно з Кримом, Севастополем і територіями, які зараз не під контролем України.

Джерело: зведення порталу Верховної Ради України станом на 01.01.2025, закон № 3285-IX.

Різниця між «селом» і «сільським населеним пунктом» — понад тисячу пунктів. Якщо стаття в інтернеті пише «28 тисяч сіл», автор майже напевно змішав село із сільським поселенням. Якщо пише «майже 30 тисяч сіл» — порахував усі населені пункти, включно з містами.

Є ще один шар, який рідко пояснюють. До 2024 року статистика ділила пункти на міські (міста + смт) і сільські (села + сільські селища). Закон перевів колишні смт у категорію селищ, а селища й села разом визначив як сільські населені пункти. Формально «сільських» пунктів після реформи стало більше не тому, що хтось збудував нові хати, а тому що 881 колишнє смт змінили ярлик.

Для побутового запитання найчесніша формула така: сіл у вузькому сенсі — близько 27 тисяч; якщо маєте на увазі все, що не місто, — ближче до 29 тисяч.

Закон, який скасував смт і переписав статуси

28 липня 2023 року Верховна Рада ухвалила закон № 3285-IX «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України». Він набрав чинності 26 січня 2024 року. Текст є на сайті zakon.rada.gov.ua/laws/show/3285-20. Саме цей документ прибрав радянську категорію «селище міського типу» і залишив три статуси.

• Місто — переважно компактна забудова, не менш як 10 тисяч жителів.
• Селище — переважно садибна забудова, не менш як 5 тисяч жителів.
• Село — садибна забудова, менше як 5 тисяч жителів.

Закон прямо каже: міста — міські населені пункти, селища і села — сільські. Звідси й плутанина в старих таблицях, де 881 смт досі стоїть у графі «міські». Цифра не «неправильна»: вона відображає класифікацію до дати набрання чинності. Нова логіка інша.

Пороги в 5 і 10 тисяч — не автомат. Населений пункт не стрибає зі села в селище лише тому, що в ньому прописалося 5 001 особа. Потрібна відповідна забудова, рішення й подання. Навпаки теж працює: велике село з дев’ятьма тисячами жителів може лишатися селом роками, якщо громада не ініціює зміну статусу. Космач на Івано-Франківщині — класичний приклад. За площею це найбільше село країни (понад 84 км²), за кількістю людей — як невелике містечко, але юридично воно село.

До реформи 2020 року село часто мало власну сільську раду. Після укрупнення базовою одиницею стала територіальна громада. Громад 1 469: міські, селищні й сільські. Село лишилося населеним пунктом, але «своєї» ради в більшості сіл більше немає. Документи, бюджет, школа, старостат — це вже рівень громади. Саме тому відповідь «скільки сіл» і відповідь «скільки органів місцевого самоврядування» — різні речі. Сіл десятки тисяч, громад — півтори тисячі.

Де сіл густо, а де — рідко

Села в Україні розподілені дуже нерівномірно. На карті це видно одразу: захід і лівобережний центр усипані дрібними пунктами, південь і Закарпаття — рідшими, але часто більшими за площею чи населенням.

Лідер за кількістю населених пунктів — Львівська область: близько 1 928 пунктів, з них майже 1 850 сільських. Далі йдуть Полтавська (близько 1 839 / 1 803 сільських), Харківська, Житомирська, Вінницька, Чернігівська, Дніпропетровська й Сумська. На іншому полюсі — Чернівецька (близько 417 пунктів) і Закарпатська (близько 608). Херсонська дає близько 696 пунктів, з них 577 сіл — для області з площею понад 28 тисяч км² це вже степовий, а не поліський малюнок.

Джерело: детальний адміністративний устрій за даними порталу ВРУ на 01.01.2025; по Чернігівській — також обласна сторінка децентралізації. Цифри по селах у частині областей округлені через розбіжність граф «село / селище» у різних зведеннях.

Чому Львівщина й Полтавщина такі «дрібні»? Історичний малюнок розселення. У Галичині століттями формувалася густа мережа невеликих сіл уздовж річок і пагорбів: одне село — один прихід, одна громада, свій куток поля. На Полтавщині до цього додався хутірський уклад: багато дрібних поселень, які пізніше або злили, або залишили окремими пунктами в реєстрі. Полісся (Чернігів, Житомир, Суми) дало інший візерунок — багато лісових сіл і присілків, часто з малим населенням уже в радянські роки.

Закарпаття й Буковина виглядають «бідними» на села лише в таблиці. Там села більші, компактніші, часто витягнуті долинами. Один пункт може мати кілька тисяч жителів і не розпадатися на десяток хуторів. Степовий південь історично заселяли пізніше, великими партіями, тож сітка рідша.

Донбас окремий випадок. Донецька область має близько 1 298 пунктів, але з них майже 180 міських — наслідок шахтарської урбанізації. Сіл там відносно мало для такої площі: близько 900. Луганська — подібна історія: 926 пунктів, з них лише близько 680 сіл. Реєстр їх усе одно веде, незалежно від того, хто зараз контролює територію.

Для порівняння: у Польщі сільських статистичних одиниць понад 40 тисяч (sołectwo — близький, хоч і не тотожний аналог). Французька комуна — інша історія: їх близько 35 тисяч, але серед них і міста. Україна в європейському ряді виглядає як країна з дуже розгалуженою сільською мережею на відносно великій площі: 603 тисячі км² і майже 30 тисяч пунктів. Це не «багато сіл на душу населення», це густа історична сітка, яка рідшає швидше, ніж її встигають викреслювати з класифікатора.

Від 32 тисяч до 27 тисяч: як рідшала мапа

У грудні 1965 року в Українській РСР було 32 742 сільські населені пункти. На початок 1991-го сіл лишилося 28 844. Перепис 5 грудня 2001 року зафіксував 28 619. На початку 2011-го — 28 457 сіл. Станом на 1 жовтня 2018-го сільських пунктів було 28 131. Сьогодні сіл у вузькому сенсі — близько 27 200.

За 60 років з мапи зникло (або було приєднано, перейменовано, злито) кілька тисяч пунктів. Це не одна катастрофа, а кілька хвиль.

Джерело: історичні зведення Держстату та порталу ВРУ; ряд 2025 — поточна класифікація.

Перша хвиля — радянське укрупнення колгоспів і політика «неперспективних сіл» 1960–80-х. Дрібні хутори зводили до центральних садиб, школи й клуби закривали, молодь їхала в райцентр. Друга — 1990–2010-ті: природне скорочення сільського населення. За роки незалежності село втратило близько 2,6 млн людей — приблизно половину загального демографічного спаду країни до великої війни. Частка сільського населення на переписі 2001 року становила 32% (15,8 млн). На 1 січня 2020-го, за Держстатом, сільських жителів було вже 12,76 млн при загальних 41,9 млн — близько 30,5%.

У 2013 році «Український тиждень» на запит отримав дані: з 1991-го з мапи зник 641 сільський пункт, зокрема 601 село і 40 селищ. Найбільше тоді «згоріло» на Київщині (94), Полтавщині (55), Житомирщині й Сумщині (по 45), Харківщині (42), Чернігівщині (40). Це не руйнація війною — це тихе зняття з обліку пунктів, де не лишилося постійних жителів або які приєднали до сусіда.

Третя хвиля ще триває і не зводиться до цифри в класифікаторі. Село можуть не викреслити десятиліттями після того, як у ньому ніхто не ночує. Юридичне існування й фактичне життя розійшлися.

Порожнє село — це все ще село

На початку листопада 2021 року аграрне видання Zemliak нарахувало в Україні 542 «мертві» села: жодного зареєстрованого жителя. Лідери — Полтавська (79), Сумська (73), Чернігівська (53), Кіровоградська (48), Дніпропетровська (40). У листопаді 2021-го сільських пунктів було 28 372. Тобто порожніх — близько 1,9% мережі. Вони не зникли з реєстру.

На Полтавщині ситуація з того часу лише погіршилась. У березні 2025-го «Суспільне Полтава» з реєстру виборців на 28 лютого нарахувало вже 94 села без людей: 43 у Полтавському районі, 32 в Миргородському, 11 у Кременчуцькому, 8 у Лубенському. Село без виборців усе одно має кадастрові ділянки, назву, код КАТОТТГ і місце в статуті громади.

Тут починаються типові помилки, через які в статтях і розмовах виходять різні відповіді.

Перша. «Немає людей — немає села». Юридично село припиняється лише після процедури ліквідації або приєднання. Поки пункт є в кодифікаторі, він існує. На ньому можна мати землю, спадщину, адресу реєстрації (навіть якщо будинок давно порожній).

Друга. Плутанина між часткою сільського населення і кількістю сіл. Міське населення України — близько 69–70% за останніми повними оцінками Держстату. Це не означає, що сіл «мало». Навпаки: десятки тисяч пунктів тримають меншість населення. Середній розмір українського села невеликий, а хвіст розподілу — сотні пунктів із десятками жителів.

Третя. Хутір як окрема категорія. У побуті хутір живий, у законі 3285-IX його немає. Колишні хутори або стали селами, або влилися в сусідній пункт, або лишилися урочищами без статусу населеного пункту. Рахувати «хутори окремо» в 2026 році — це змішувати етнографію з адміністративним устроєм.

Четверта. Одна назва — багато сіл. Іванівка, Михайлівка, Олександрівка повторюються по країні понад сто разів. Без області, району й громади назва нічого не ідентифікує. У реальних кейсах із спадщиною чи земельним кадастром саме тут сипляться помилки: людина шукає «село Іванівка», а в класифікаторі їх понад сотня.

П’ята. «Після децентралізації сіл стало менше». Укрупнили громади й райони (з 490 районів зробили 136, плюс кримські — в таблицях іноді 140). Кількість сіл від цього майже не змінилася. Змінився суб’єкт управління, не кількість хат на карті.

Окремо стоїть питання великих сіл. Костянтинівка в Запорізькій області довго тримала репутацію найбільшого за населенням. До війни там рахували понад 12 тисяч жителів, пізніші оцінки — близько 9 тисяч, а воєнна динаміка півдня зробила будь-яку «найбільшу» цифру умовною. За площею palma першості стабільніша: Космач. Це корисно пам’ятати, коли статус «село» асоціюють виключно з двома вулицями й автобусом двічі на тиждень. Юридичне село може бути більшим за чимало міст районного значення 1990-х.

Окупація не викреслює пункт із реєстру

Офіційний рахунок сіл включає Крим, Севастополь, частини Донеччини, Луганщини, Запоріжжя й Херсонщини. АР Крим у таблиці — 1 019 населених пунктів, з них 917 сіл. Севастополь — 32 пункти, 28 сіл. Донецька й Луганська разом дають понад 2 200 пунктів. Якщо хтось «віднімає окуповане» і отримує 24–25 тисяч сіл, це вже не офіційна статистика, а оцінка контролю. Для кадастру, паспортів, реєстрів прав така арифметика небезпечна: пункт із реєстру не зникає, бо його окупували.

Інша річ — перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані. У 2026 році в цьому переліку фігурує понад 10 800 населених пунктів у 15 областях. Це не «зниклі села». Це пункти з особливим правовим режимом: пільги, трудові гарантії, обмеження транзакцій, евакуація. Чернігівська область, далека від лінії 2022-го на півдні, у цьому списку теж є — через прикордоння.

Протягом 2025 року, за оцінками, під окупацію потрапили близько 300 населених пунктів, переважно на Донеччині. Українські сили за той самий період повернули значно менше території. Фізично частина сіл зруйнована вщент, частина стоїть порожня, частина живе під обстрілами. У кодифікаторі вони лишаються рядками з кодом.

На прикордонні Чернігівщини лише за 2025 рік виїхали понад 1 400 мешканців. Села при цьому не «закрили». Старостат, кладовище, земельні ділянки, назва на мапі — усе на місці. ООН за підсумками 2025-го фіксувала, що серед цивільних втрат на фронті непропорційно багато людей старшого віку: саме вони частіше лишаються в прифронтових селах.

З практики оформлення документів видно одну й ту саму пастку. Людина каже: «мого села вже немає, його розбомбили / там ніхто не живе / воно під окупацією». Нотаріус і реєстратор дивляться в КАТОТТГ і бачать пункт. Поки його не ліквідували окремим рішенням, адреса валідна. Спадщина, пай, будинок — усе «прив’язане» до коду, а не до наявності магазина.

Коли варто звертатися до фахівця, а не до Google. Якщо село в зоні бойових дій чи окупації — для продажу, спадщини, оренди землі, реєстрації місця проживання потрібна консультація нотаріуса або юриста громади: діють окремі правила доказів і обмежень. Якщо пункт зняли з обліку або приєднали до сусіда — стара адреса в паспорті не збіжиться з класифікатором. Якщо потрібна статистика «скільки сіл у громаді» для гранта чи програми відновлення — беріть витяг із КАТОТТГ і статут громади, а не статтю в блозі.

Як знайти своє село в КАТОТТГ

КАТОТТГ — Кодифікатор адміністративно-територіальних одиниць і територій територіальних громад. Це національний реєстр, який веде Держстат. Саме він зараз головніше за застарілий КОАТУУ. Код виглядає як рядок на кшталт UA32120070080094229: область, район, громада, населений пункт.

Практичний мінімум, якщо треба не «скільки сіл в Україні», а «чи існує моє село і де воно в ієрархії»:

1. Відкрийте довідник КАТОТТГ (офіційна сторінка кодифікатора на сайті Держстату або довідник directory.org.ua).
2. Шукайте за назвою і областю. Назву саму по собі система знайде десятки разів.
3. Перевірте тип: село, селище, місто. Після 2024 року «смт» у нових витягах бути не повинно — має стояти «селище».
4. Зафіксуйте громаду. Саме громада — адреса для ЦНАП, старости, бюджету. Село без громади в новій системі не живе.
5. Звірте код із документами на землю й нерухомість. Старий КОАТУУ інколи ще фігурує в паперах 2010-х; для нових дій потрібен КАТОТТГ.

Навіщо це в побуті. Реєстрація місця проживання, спадщина, пай, оренда, субсидія, «єВідновлення», довідка ВПО, школа в сусідньому селі, що входить до тієї ж громади. Після децентралізації люди часто шукають «сільраду», якої вже немає, і губляться. Шукати треба громаду, а село — як населений пункт у її складі.

Корисний чек-лист, коли цифри в двох джерелах не збігаються:

• Яка дата зведення? Таблиця 2018-го і таблиця 2025-го описують різну класифікацію.
• Чи включено Крим і окуповані райони? Офіційний рахунок — так.
• Села чи сільські пункти? Різниця — понад тисячу.
• Чи порахували колишні смт як селища (сільські) чи як міські (по-старому)?
• Чи не сплутали громади (1 469) із селами (~27 200) і з районами (136)?

Якщо потрібна цифра для тексту, звіту, уроку чи статті, найстійкіша формулювання звучить так: в Україні близько 27 тисяч сіл і близько 28,4 тисячі сільських населених пунктів; усіх населених пунктів — 29,7 тисячі, включно з тимчасово окупованими територіями, станом на початок 2025 року. Будь-яка «точність до одиниці» без дати й визначення категорії — декорація.

Ключові інсайти

Скільки сіл в Україні — залежить від словника. Близько 27 200, якщо триматися юридичної категорії «село». 28 369, якщо брати всі сільські пункти в таблиці ВРУ. 29 711, якщо питають про населені пункти взагалі. Після січня 2024-го колишні смт стали селищами, і старі інтернет-статті, які досі оперують «886 смт», описують уже закритий правовий режим.

Мережа рідшає щонайменше з 1960-х: від 32,7 тисячі сільських пунктів до нинішніх 27-plus тисяч сіл. Порожніх пунктів сотні, але порожнеча не рівна ліквідації. Війна зруйнувала й обезлюдніла тисячі адрес, проте кодифікатор їх тримає — і для права власності це важливіше, ніж для красивої інфографіки.

Найгустіша сітка — на Львівщині, Полтавщині, Житомирщині, Харківщині, Чернігівщині. Найрідша — на Буковині, Закарпатті й частково на півдні. Це не «де село живе, а де помирає», а різні історичні способи ставити хати на землю. Якщо цифра потрібна не для вікторини, а для документа — відкривайте КАТОТТГ, а не рейтинг у соцмережах.