Охотське море — окраїнне море Тихого океану, розташоване в північно-західній його частині біля східних берегів Азії. Воно омиває переважно територію Росії і лише невелику ділянку японського острова Хоккайдо. Більшість акваторії та узбережжя перебуває в межах російської виключної економічної зони.
Море обмежене півостровом Камчатка зі сходу, Курильськими островами з південного сходу, островом Сахалін із заходу та материковим узбережжям Східного Сибіру з півночі й заходу. Координати центру приблизно 55° пн. ш. і 150° сх. д. Площа становить близько 1,58–1,60 млн км².
Ця акваторія має важливе значення для рибальства, видобутку вуглеводнів і формування регіонального клімату. Далі розберемо точне положення, межі, глибини, клімат і те, чому багато хто плутає його з іншими морями Далекого Сходу.
Географічні координати та місце на карті Тихого океану
Охотське море лежить у північно-західній частині Тихого океану між 44° і 62° північної широти та 135° і 163° східної довготи. Воно глибоко врізається в материкову частину Азії й витягнуте з північного сходу на південний захід. Максимальна довжина акваторії сягає приблизно 2265–2500 км, а ширина — до 1400–1500 км.
З геологічної точки зору це задугове море, пов’язане з Курильською острівною дугою. Воно лежить переважно на Охотській плиті. На відміну від відкритих океанічних просторів, море майже з усіх боків оточене суходолом, тому його класифікують як напівзамкнене окраїнне море змішаного материково-океанічного типу.
На півдні акваторія межує з Японським морем, на північному сході — з Беринговим. Відкритий вихід у Тихий океан забезпечують лише протоки між Курильськими островами. Через це водний обмін з океаном обмежений, що впливає на солоність, температуру й льодовий режим.
Природні кордони: півострови, острови та протоки
Східну межу утворює півострів Камчатка, південно-східну — ланцюг Курильських островів, південну — північне узбережжя японського острова Хоккайдо, західну — острів Сахалін, а північну й північно-західну — материкове узбережжя Хабаровського краю, Магаданської області та Камчатського краю.
Найбільші протоки, що з’єднують Охотське море з іншими водоймами:
- протока Лаперуза (Соя) — з Японським морем на півдні;
- Татарська протока та протока Невельського — із заходу через Сахалінський залив;
- Курильські протоки (Буссоль, Крузенштерна, Фріза та інші) — з Тихим океаном.
Найбільша затока — Шеліхова (на північному сході), яка розгалужується на Пенжинську та Гіжигінську губи. На Сахаліні виділяються затоки Аніва та Терпіння. Біля материкового берега — Нагаєва (поблизу Магадана), Удська, Тауйська. На заході розташовані Шантарські острови.
Берегова лінія загалом слабо порізана, але на півночі вона більш звивиста. Материкові береги переважно високі й скелясті, тоді як узбережжя Сахаліну та Хоккайдо нижчі. До моря впадають великі річки, серед яких Амур (близько 65 % усього річкового стоку), Охота, Уда, Пенжина, Гіжига, Тауй та інші.
Рельєф дна, глибини та гідрологічні особливості
Дно моря поступово знижується з півночі на південь. Північна й західна частини лежать на континентальному шельфі з глибинами переважно до 200 м. Центральна частина займає материковий схил, а найглибша зона — Курильська котловина на південному сході, біля Курильських островів.
Середня глибина становить приблизно 821–859 м (за різними оцінками). Максимальна глибина фіксується в межах 3372–3916 м залежно від джерела вимірювань. У центрі є западини Дерюгіна та ТІНРО. Об’єм води оцінюють у близько 1,3 млн км³.
Солоність поверхневих вод коливається в межах 28–34 ‰. Біля гирл річок, особливо Амуру, вона помітно нижча. Температура води на поверхні взимку опускається до −1,7…−1,8 °C, влітку прогрівається до 10–19 °C біля Хоккайдо і лише до 6–8 °C на півночі. Під поверхневим шаром на глибинах 50–150 м зберігається постійний холодний шар з температурою близько −1,7 °C.
Припливи переважно добові й змішані. У Пенжинській губі їхня висота сягає 13 м — один із найбільших показників у морях Росії. Течії утворюють кілька циклонічних кругообігів, які сприяють вертикальному перемішуванню й насиченню вод поживними речовинами.
Клімат, льодовий режим і сезонні зміни
Море перебуває в зоні мусонного клімату помірних широт. Північна частина (затока Шеліхова) вже належить до субарктичного поясу. Взимку домінують сильні північно-західні та північні вітри, часто штормової сили. Літо прохолодне й вологе.
Льодоутворення починається в листопаді. До лютого–березня північна частина моря покривається льодом на 7–8 місяців. Південно-східна акваторія майже не замерзає. Льоди поступово зникають до червня. Прісна вода Амуру знижує солоність поверхневого шару і підвищує точку замерзання, що сприяє утворенню дрейфуючих льодів.
Цей льодовий режим суттєво обмежує судноплавство взимку. Водночас танення льодів навесні й улітку забезпечує надходження поживних речовин, що підтримує високу біопродуктивність.
Природні ресурси та господарське значення
Охотське море — один із найбагатших рибопромислових районів Тихого океану. Тут добувають лососевих, оселедець, мінтай, мойву, навагу, крабів (зокрема камчатського). Риболовецький флот Росії отримує значну частку уловів саме з цієї акваторії.
На шельфі, особливо біля Сахаліну, розвідані значні запаси нафти й природного газу. Оцінки ресурсів вуглеводнів сягають кількох мільярдів тонн умовного палива. Розробка ведеться в рамках проєктів «Сахалін-1», «Сахалін-2» та інших.
Головні порти: Магадан, Охотськ, Аян (на материку), Корсаков (Сахалін), Северо-Курильськ (Курили). Море має стратегічне значення для транспорту та оборони Далекого Сходу Росії.
Історія назви та дослідження акваторії
Сучасна назва походить від річки Охота (з евенкійської «окат» — річка) та поселення Охотськ, заснованого російськими козаками в XVII столітті. Раніше море називали Ламським, Пенжинським, Камчатським. Японці традиційно іменували його Хоккай (Північне море).
Перші російські відомості про море з’явилися після походу Івана Москвитіна 1639 року. У XVIII–XIX століттях акваторію активно досліджували під час експедицій Беринга, Лаперуза, Крузенштерна. Сьогодні море вивчають гідрологи, океанологи й геологи як важливий елемент кліматичної системи Північної Пацифіки.
Поширені помилки щодо розташування Охотського моря
Багато хто плутає Охотське море з Японським або Беринговим. Японське море лежить південніше і відділене Сахаліном. Берингове — значно північніше, між Чукоткою та Аляскою. Охотське море не є внутрішнім — це окраїнне море з обмеженим, але реальним зв’язком із Тихим океаном.
Інша поширена помилка — вважати, що море повністю російське. Невелика південна частина біля Хоккайдо належить до виключної економічної зони Японії. Також у центральній частині раніше існував «арахісовий отвір» — анклав відкритого моря, який 2014 року увійшов до російської зони після обґрунтування континентального шельфу.
Деякі джерела завищують середню глибину (до 1780 м). Більшість сучасних океанографічних даних підтверджують значення близько 820–860 м. Максимальна глибина також варіюється в різних вимірюваннях, але стабільно перевищує 3300 м у Курильській котловині.
Охотське море — не просто «холодне море на Далекому Сході». Це складна природна система з унікальним льодовим режимом, високою біопродуктивністю та стратегічними ресурсами. Його положення між материком, Камчаткою, Курилами й Сахаліном визначає і клімат регіону, і економіку прибережних територій. Точне знання географії допомагає уникати плутанини з іншими морями Тихого океану та краще розуміти процеси, що відбуваються в цій віддаленій, але важливій акваторії.