Китай фактично перетворив Росію на залежного молодшого партнера. Пекін таємно прораховує сценарії зміни влади в Кремлі. Чотири роки повномасштабної війни та економічної ізоляції поставили Володимира Путіна у становище прохача, а не рівноправного союзника. Сі Цзіньпін, який раніше дивився на Путіна як на зразок для наслідування, тепер фактично ним керує, повідомляє джерело.
Сі Цзіньпін більше не захоплюється Путіним — він ним управляє. Чотири роки війни в Україні та жорстких санкцій із боку Заходу перетворили Росію на прохача. Саме в такому статусі Путін прилетів до Пекіна 19–20 травня 2026 року — за день після того, як той самий аеропорт залишив президент США Дональд Трамп.
Зустріч без прориву
Зустріч у Пекіні завершилася без прориву. Путін прагнув укласти велику угоду про газопровід «Сила Сибіру-2», щоб компенсувати втрату європейського ринку. Китай угоду не підписав. Пекін послідовно затягує рішення щодо трубопроводу, демонструючи, що саме він диктує темп і умови співпраці. Лідери підписали понад 20 другорядних угод у сфері торгівлі та технологій, проте жодного стратегічного зрушення не сталося.
Асиметрія між двома країнами стала очевидною. Росія залежить від Китаю в постачанні технологій, автомобілів, чіпів, оптоволоконних кабелів і мереж 5G. Без цього Кремль не здатен підтримувати ні воєнні зусилля, ні економіку. Натомість Росія не може запропонувати Китаю практично нічого в технологічній чи фінансовій сферах. Москва також мовчала, коли в Таджикистані, який раніше вважався частиною її сфери впливу, з’явилися китайські військові.
Китай свідомо зберігає ілюзію рівності у відносинах з Росією, але стратегічно вибудовує залежність Москви. Пекін надає Кремлю фінансове та дипломатичне прикриття, проте уникає прямих поставок летальної зброї, аби не зіпсувати відносини із Заходом. За такої схеми Китай отримує від Росії дешеві ресурси та геополітичний буфер, не несучи при цьому серйозних ризиків.
Кремль усвідомлює глибину своєї залежності. Росія намагається зміцнювати зв’язки з Індією та В’єтнамом — країнами, які традиційно мають складні стосунки з Китаєм. Це свідчить, що Москва шукає альтернативні точки опори, але реальних важелів для маневру в неї залишилося обмаль.
Розрахунок Пекіна є прагматичним. Китаю вигідна функціональна, залежна, але контрольована Росія — не переможна, не та, що розпалася, і не та, що вдається до ядерної агресії. Аналітики зазначають, що Пекін уже враховує різні сценарії розвитку ситуації в Росії, включно зі зміною влади, і готується до них заздалегідь, хоча офіційно це не визнається.