Станом на серпень 2026 року Організація Об’єднаних Націй об’єднує рівно 193 держави-члени. Ця цифра залишається незмінною з 14 липня 2011 року, коли до складу організації увійшов Південний Судан. Дві додаткові держави — Святий Престол (Ватикан) і Держава Палестина — мають статус постійних спостерігачів, але не входять до числа повноправних членів.
Офіційне джерело — сайт ООН — підтверджує саме цю кількість. Будь-які інші цифри, які іноді зустрічаються в мережі (195, 200 чи навіть більше), виникають через плутанину між державами-членами, спостерігачами, частково визнаними утвореннями та залежними територіями.
Нижче розберемо, як формувалася ця цифра, хто залишається поза організацією, як відбувається процедура вступу і чому за останні 15 років членство не розширювалося.
Офіційна кількість держав-членів ООН
193 — це не приблизна оцінка, а точний показник, зафіксований у всіх офіційних документах Організації Об’єднаних Націй. Кожна з цих держав має один голос у Генеральній Асамблеї, незалежно від розміру території, чисельності населення чи економічної потужності. Україна, як і США, Китай чи Тувалу, володіє рівним правом голосу.
Список членів ведеться на офіційному сайті ООН і оновлюється лише у випадку прийняття нової держави. Останнє таке оновлення відбулося 2011 року. Станом на 2026 рік жодних змін не зафіксовано: ні виключень, ні нових вступів.
Важливо розрізняти поняття «держава-член ООН» і «країна світу». У побутовому вжитку люди часто кажуть «у світі близько 200 країн», маючи на увазі різні списки. Однак для міжнародного права та роботи ООН вирішальним є саме статус повноправного члена.
Історія зростання: від 51 до 193
Організація Об’єднаних Націй була створена 24 жовтня 1945 року. Тоді її заснували 51 держава. Серед них — Україна (тоді як Українська РСР), Білорусь, СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай та більшість країн Латинської Америки.
Найбільші хвилі розширення припали на періоди деколонізації. У 1960 році, який називають «роком Африки», до ООН приєдналися одразу 17 нових держав. У 1990-х роках після розпаду СРСР, Югославії та Чехословаччини кількість членів стрімко зросла. У 1992 році організація прийняла одразу 13 держав.
Ось ключові етапи зростання:
- 1945 — 51 держава
- 1955 — 76 держав (перше велике розширення після «заморозки» холодного війни)
- 1960 — 99 держав
- 1992 — 179 держав
- 2006 — 192 держави (після вступу Чорногорії)
- 2011 — 193 держави (Південний Судан)
З 2011 року цифра застигла. Це найдовший період без змін у членстві за всю історію організації.
Хто не входить до ООН і чому
Не всі території, які називають себе державами, є членами ООН. Основні категорії «нечленів»:
Постійні спостерігачі
- Святий Престол (Ватикан) — має статус спостерігача з 1964 року. Ватикан сам не прагне повноправного членства, зберігаючи нейтральний статус.
- Держава Палестина — отримала статус спостерігача 29 листопада 2012 року. Багато країн визнають її незалежність, але повноправне членство блокується через відсутність рекомендації Ради Безпеки.
Частково визнані або невизнані утворення
- Республіка Китай (Тайвань) — ООН вважає, що Китайську Народну Республіку представляє КНР. Тайвань втратив місце в ООН 1971 року.
- Косово — визнане понад 100 країнами, але Сербія та кілька постійних членів Ради Безпеки не визнають його незалежність.
- Західна Сахара (САДР) — має часткове визнання, але територія контролюється Марокко.
- Абхазія, Південна Осетія, Північний Кіпр, Сомаліленд — мають дуже обмежене або відсутнє міжнародне визнання.
Залежні та асоційовані території
Острови Кука і Ніуе перебувають у вільній асоціації з Новою Зеландією. Вони мають право укладати міжнародні договори і є членами деяких спеціалізованих установ ООН, але не є ні членами, ні спостерігачами Генеральної Асамблеї.
Таким чином, якщо додати двох спостерігачів, отримуємо 195 суб’єктів. Якщо рахувати всі спірні території — цифра легко перевищує 200. Але для ООН офіційною залишається лише 193.
Регіональні групи держав-членів
Для забезпечення балансу в органах ООН усі 193 члени розподілені на п’ять регіональних груп (плюс одна країна, яка формально не входить до жодної):
| Регіональна група | Кількість держав | Приклади |
|---|---|---|
| Африканська | 54 | Нігерія, Єгипет, Південна Африка, Кенія |
| Азійсько-Тихоокеанська | 53 | Китай, Індія, Японія, Індонезія, Австралія |
| Латинська Америка та Кариби | 33 | Бразилія, Мексика, Аргентина, Куба |
| Західноєвропейська та інші | 28 | США, Франція, Велика Британія, Канада, Німеччина |
| Східноєвропейська | 23 | Україна, Польща, Румунія, Росія, Сербія |
Джерело: дані ООН та регіональних груп станом на 2026 рік.
Кірибаті формально не входить до жодної групи. Регіональний розподіл важливий при обранні непостійних членів Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради та інших органів.
Як країна стає членом ООН
Процедура чітко прописана в Статуті ООН (статті 3–6). Вона складається з кількох обов’язкових етапів:
- Держава подає офіційну заяву на ім’я Генерального секретаря, у якій підтверджує готовність виконувати зобов’язання Статуту.
- Рада Безпеки розглядає заяву. Для позитивної рекомендації потрібні голоси щонайменше 9 з 15 членів Ради, причому жоден з п’яти постійних членів (США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія) не повинен накласти вето.
- Генеральна Асамблея приймає рішення більшістю у дві третини голосів присутніх і голосуючих членів.
Саме через вимогу рекомендації Ради Безпеки багато претендентів роками або десятиліттями не можуть стати членами. Вето постійного члена фактично блокує вступ.
Історичний приклад — Індонезія. У 1965 році вона тимчасово вийшла з організації через конфлікт з Малайзією, але вже наступного року повернулася. Жодну державу ніколи не виключали примусово.
Поширені міфи про кількість країн в ООН
У мережі регулярно з’являються неточні твердження. Ось найчастіші:
Міф 1: «В ООН 195 або 200 країн»
Це плутанина з спостерігачами або зі списками, які включають Тайвань, Косово та інші утворення. Офіційна цифра — 193.
Міф 2: «Кількість країн світу дорівнює кількості членів ООН»
Ні. Списки країн світу різняться залежно від критеріїв (визнання, фактичний контроль території, членство в спортивних організаціях тощо). ФІФА, наприклад, має 211 асоціацій.
Міф 3: «Скоро хтось новий вступитиме»
Станом на 2026 рік активних заявок, які мають реальні шанси пройти Раду Безпеки, немає. Потенційні кандидати (Косово, Палестина) стикаються з політичними блокуваннями.
Міф 4: «Великі країни мають більше голосів»
У Генеральній Асамблеї — ні. Кожна держава-член має один голос. Вага великих держав проявляється через Раду Безпеки та фінансові внески.
Чому цифра не змінюється з 2011 року
Південний Судан став останнім новим членом 14 липня 2011 року після референдуму про незалежність від Судану. Відтоді минуло вже понад 15 років — найдовший період стабільності членства.
Причини такої «заморозки»:
- Більшість територій, які могли претендувати на незалежність, уже пройшли цей процес у XX столітті.
- Сучасні конфлікти навколо статусу територій (Косово, Палестина, Тайвань) мають глибокі геополітичні корені і блокуються постійними членами Ради Безпеки.
- Сама ООН обережно ставиться до зміни кордонів і надання членства утворенням, які не мають широкого міжнародного визнання.
У практиці міжнародних відносин 193 держави-члени вже охоплюють практично весь населений світ. Понад 99 % населення планети проживає в країнах-членах ООН.
Ключові інсайти
Станом на 2026 рік відповідь на запитання «скільки країн в ООН» залишається однозначною: 193 повноправні держави-члени. Два спостерігачі (Ватикан і Палестина) розширюють картину до 195 суб’єктів, які беруть участь у роботі Генеральної Асамблеї. Усі інші цифри виникають через різні підходи до підрахунку суверенітету та визнання.
Ця стабільність членства відображає як зрілість сучасної системи міжнародних відносин, так і її обмеження. Рада Безпеки з правом вето залишається головним фільтром, через який нові держави проходять украй рідко. Для більшості жителів планети саме 193 — це реальна кількість країн, які мають повноцінний голос у головній міжнародній організації світу.