Діарея — це стан, коли людина має неоформлені або рідкі випорожнення тричі і більше на добу (або частіше, ніж зазвичай для неї особисто). За визначенням ВООЗ, саме частота і консистенція, а не просто «часті походи в туалет», визначають цей симптом. Частий оформлений стілець діареєю не вважається, як і пастоподібні випорожнення у немовлят на грудному вигодовуванні.
У більшості випадків гостра діарея триває від кількох годин до кількох днів і минає самостійно. Проте саме втрата рідини та електролітів робить її небезпечною — особливо для дітей, літніх людей і тих, хто має хронічні захворювання. Щороку в світі реєструють близько 1,7 мільярда епізодів діареї у дітей, і вона залишається однією з провідних причин дитячої смертності у віці 1–59 місяців.
Розуміння механізмів, причин і правильних дій у перші години дозволяє уникнути зневоднення та ускладнень. Нижче — детальний розбір того, що саме відбувається в кишечнику, які фактори запускають процес, як правильно допомагати собі вдома і коли вже не можна відкладати візит до лікаря.
Як саме виникає діарея: механізми в кишечнику
Нормальний стілець містить 60–90 % води. Діарея з’являється тоді, коли кишечник не встигає або не може всмоктати достатньо рідини. Існує кілька основних патофізіологічних шляхів.
Секреторна діарея виникає, коли клітини слизової кишечника починають активно виділяти воду та електроліти в просвіт кишки. Класичний приклад — дія токсину холерного вібріона або ентеротоксигенної кишкової палички. Об’єм випорожнень може сягати кількох літрів на добу, а стілець залишається водянистим навіть натщесерце.
Осмотична діарея пов’язана з появою в просвіті кишки речовин, які «тягнуть» на себе воду. Це може бути неперетравлена лактоза при непереносимості молока, сорбітол у жувальних гумках чи солях магнію в антацидах. Характерна особливість — діарея зменшується або зникає після голодування.
Запальна (ексудативна) діарея супроводжується пошкодженням слизової. У стільці з’являються кров, слиз, гній. Так буває при шигельозі, кампілобактеріозі, неспецифічному виразковому коліті чи хворобі Крона.
Нарешті, моторна діарея пов’язана з прискореною перистальтикою. Харчові маси просто не встигають віддати воду. Це типово для синдрому подразненого кишечника з переважанням діареї або при гіпертиреозі.
У реальних клінічних випадках часто поєднуються кілька механізмів одночасно. Саме тому симптоми можуть відрізнятися навіть при однаковому збуднику.
Причини діареї: від вірусів до ліків і хронічних хвороб
Більше 90 % випадків гострої діареї мають інфекційну природу. У дорослих найчастіший збудник — норовірус. Він надзвичайно заразний, стійкий у довкіллі і передається як фекально-оральним шляхом, так і через краплі при блюванні. У дітей до п’яти років лідирує ротавірус (хоча вакцинація суттєво зменшила кількість важких випадків).
Бактеріальні причини: сальмонела, кампілобактер, шигела, ентеротоксигенна та ентерогеморагічна кишкова паличка, клостридіоїдес диффіциле (особливо після курсу антибіотиків). Паразити — лямблії, криптоспоридії, амеби — частіше дають затяжну або хронічну діарею.
Неінфекційні причини не менш важливі:
- ліки (антибіотики, проносні, препарати магнію, деякі антидепресанти, хіміотерапія);
- харчова непереносимість (лактоза, фруктоза, глютен при целіакії);
- синдром подразненого кишечника;
- запальні захворювання кишечника;
- екзокринна недостатність підшлункової залози;
- гіпертиреоз, цукровий діабет з автономною нейропатією;
- пухлини (зокрема карциноїд, віпома).
Окремо варто згадати «діарею мандрівників». Вона виникає у 30–70 % людей, які відвідують країни з іншим рівнем санітарії. Найчастіший збудник — ентеротоксигенна кишкова паличка.
Види діареї: як класифікують стан
За тривалістю виділяють:
- гостру — до 14 днів (найчастіше інфекційна);
- персистуючу (затяжну) — 14–29 днів;
- хронічну — 30 днів і більше.
ВООЗ додатково виділяє три клінічні типи: гостра водяниста, гостра кривава (дизентерія) і стійка діарея.
За механізмом — секреторна, осмотична, ексудативна, моторна. За локалізацією — тонкокишкова (рясний водянистий стілець) і товстокишкова (часті невеликі порції зі слизом і тенезмами).
Практично зручно орієнтуватися на Бристольську шкалу форм калу. Типи 6 і 7 відповідають діареї: пухкі шматочки з нерівними краями або повністю рідкий стілець без твердих частинок.
Перша допомога вдома: що реально працює
Головне завдання — не зупинити стілець будь-якою ціною, а відновити втрати рідини та електролітів. Саме зневоднення, а не сам факт діареї, становить найбільшу небезпеку.
Оральні регідратаційні розчини (ОРР) зі зниженою осмолярністю (натрій близько 75 ммоль/л, глюкоза 75 ммоль/л, загальна осмолярність ≈245 мОсм/л) — золотий стандарт. Вони зменшують об’єм стільця, потребу в інфузіях і ризик ускладнень. Спортивні напої, солодкі соки та газована вода для цього не підходять — у них занадто багато цукру і замало натрію.
Дорослому після кожного рідкого випорожнення варто випивати додатково 200–300 мл розчину. При помірній діареї загальний об’єм рідини має становити не менше 2–2,5 л на добу. Дітям дають по 5–10 мл кожні 5–10 хвилин, щоб не спровокувати блювання.
Харчування не припиняють. Після початкової регідратації (3–4 години) повертають звичну їжу невеликими порціями. Підходять рис, банани, печені яблука, сухарі, нежирне м’ясо, кисломолочні продукти (якщо немає лактазної недостатності). Жирне, смажене, гостре, молоко і продукти з високим вмістом клітковини тимчасово обмежують.
Лоперамід можна застосовувати дорослим при водянистій діареї без крові і високої температури. Він зменшує частоту випорожнень, але не лікує причину. При підозрі на інвазивну інфекцію або C. difficile лоперамід протипоказаний.
Поширені помилки, які затягують одужання
Багато хто одразу приймає «закріплюючі» препарати, вважаючи, що головне — зупинити стілець. Насправді при інфекційній діареї організм намагається вивести токсини і патогени. Блокування моторики може погіршити стан.
Друга типова помилка — пити лише воду або солодкий чай. Без електролітів вода погано затримується, а гіпотонічні розчини можуть навіть посилити втрати. Третя — «голодна дієта» на кілька днів. Сучасні рекомендації прямо проти цього: раннє відновлення харчування скорочує тривалість діареї і зменшує ризик нутрітивної недостатності.
Ще одна поширена практика — давати антибіотики «на всяк випадок». У більшості вірусних випадків вони марні, а іноді провокують діарею, пов’язану з C. difficile. Антибіотики виправдані лише при важкій бактеріальній інфекції, кривавій діареї з лихоманкою або у мандрівників з певними показаннями.
Батьки іноді дають дітям «дорослі» дози лопераміду або препаратів вісмуту. Це небезпечно: у дітей ці засоби мають обмежені показання і можуть маскувати симптоми зневоднення.
Коли потрібно звертатися до лікаря
Червоні прапорці, при яких самолікування неприпустиме:
- діарея триває довше 48 годин у дорослого або 24 години у дитини;
- кров, слиз або чорний стілець;
- температура вище 38,5–39 °C;
- сильний біль у животі, особливо локалізований;
- ознаки зневоднення: сухість слизових, рідке сечовипускання (або його відсутність понад 6–8 годин), запалі очі, млявість, запаморочення, відсутність сліз у дитини при плачі;
- неможливість пити через блювання;
- діарея у немовлят до 6 місяців, вагітних, людей похилого віку або з імунодефіцитом;
- втрата маси тіла більше 5–7 %.
У дітей зневоднення розвивається значно швидше. Втрата навіть 5 % маси тіла вже вважається помірною, а 10 % і більше — важкою і потребує інфузійної терапії.
Профілактика та особливі ситуації
Найефективніші заходи — миття рук з милом, безпечна питна вода, термічна обробка їжі, вакцинація проти ротавірусу (для дітей). Під час подорожей до ендемічних регіонів варто уникати сирої води, льоду, немитих овочів і фруктів, вуличних страв із сумнівною гігієною.
Після курсу антибіотиків ризик діареї, пов’язаної з C. difficile, можна зменшити, не приймаючи непотрібні антимікробні препарати і підтримуючи мікробіоту пробіотиками з доведеною ефективністю (певні штами Saccharomyces boulardii або Lactobacillus).
У вагітних діарея небезпечна через ризик зневоднення і порушення електролітного балансу. Більшість препаратів, які звично застосовують дорослі, у цей період обмежені. Тому консультація лікаря обов’язкова навіть при легкому епізоді.
Хронічна діарея майже ніколи не буває «просто так». Вона вимагає обстеження: аналіз калу, кальпротектин, виключення целіакії, запальних захворювань кишечника, мальабсорбції. Самостійне тривале застосування антидіарейних засобів у таких випадках лише відтерміновує діагностику.
Діарея — не хвороба, а симптом. У більшості випадків вона минає за кілька днів, якщо правильно підтримувати водно-електролітний баланс і не заважати організму. Головне — вчасно розпізнати момент, коли ситуація виходить з-під контролю, і звернутися по допомогу. Правильні дії в перші години часто визначають, чи залишиться епізод незначним нездужанням, чи перетвориться на серйозне ускладнення.