Хто зображений на гривнях: портрети від князя до Стуса

Українські гроші — це коротка історія держави в кишені. На лицьовому боці майже кожного номіналу стоїть конкретна людина: князь, гетьман, поет, історик, філософ, науковець. На звороті — місце, з яким її життя або справа щільно зчеплені. Разом це не випадковий набір «великих імен», а продумана галерея, яку Національний банк України вибудовував майже 30 років.

Станом на серпень 2026-го паперові 1, 2, 5 і 10 гривень уже не є засобом платежу: ті самі обличчя переїхали на монети. В обігу лишилися купюри від 20 до 1000 гривень, а з 4 вересня з’являється новий найвищий номінал — 2000 гривень із портретом Василя Стуса. Нижче — хто саме на якій гривні, чому його туди поставили, що дивитися на звороті й де люди найчастіше помиляються.

Якщо потрібна лише відповідь «хто на якій купюрі» — таблиця в першому розділі. Якщо хочете розуміти логіку портретів, відрізнити покоління банкнот і не викинути ще дійсні гроші — читайте далі.

Швидка шпаргалка: хто на якому номіналі

Офіційний ряд зараз такий: монети 1, 2, 5, 10 гривень і банкноти 20, 50, 100, 200, 500, 1000. Банкнота 2000 гривень уже презентована й входить в обіг 4 вересня 2026 року. Портрети на дрібних номіналах не зникли — їх зберегли на реверсі монет зразка 2018 року.

Джерело: офіційні описи банкнот і монет Національного банку України.

Запам’ятати ряд легше, якщо розбити його на три «епохи». Дрібні номінали — князі й гетьмани, тобто будівничі держави. Середні — література й політична думка XIX–XX століть. Великі — філософія, наука й моральний спротив. Це не сувора хронологія (Сковорода жив раніше за Франка, а на 500 гривнях опинився пізніше), але внутрішній сюжет купюри читається саме так.

Колір і розмір теж допомагають. Банкноти четвертого покоління зростають разом із номіналом: 20 гривень — 130×69 мм, 50 — 136×72, 100 — 142×75, 200 — 148×75, 500 — 154×75, 1000 — 160×75, 2000 — 166×75 мм. Зелена «двадцятка», фіолетова «п’ятдесятка», оливкова «сотка», рожева «двісті», бежева «п’ятсот», блакитна «тисяча». Нові 2000 теж сині — це єдиний випадок, де колір сам по собі може підвести, тож тут уже треба дивитися на портрет і цифру.

Від князів до дисидентів: навіщо саме ці обличчя

Перші гривні незалежної України друкували ще 1992-го в Канаді, а в гаманці вони потрапили під час реформи 2–16 вересня 1996 року. Портрети для того ряду малював Василь Лопата, орнаменти й геральдику зшивав Борис Максимов. Вибір імен тоді був політичним рішенням, не лише мистецьким. Леонід Кравчук, за спогадами учасників, вагався щодо Мазепи: для російської імперської школи гетьман був «зрадником». Грушевського теж проводили не без застережень. У підсумку обидва лишилися — і саме це задало тон: на грошах незалежної України стоять ті, кого імперія намагалася викреслити або привласнити.

Князі й гетьмани: 1, 2, 5, 10 гривень

Володимир Великий (бл. 958–1015) на 1 гривні — хреститель Русі 988 року. Його поставили на найменший номінал не тому, що він «дрібніший» за інших, а тому, що з нього починається сюжет державної й церковної тяглості. На монеті 2018 року князь тримає хрест і стилізовану Десятинну церкву — перший мурований храм Києва, який він заклав. Старі паперові «одинички» першого покоління мали на звороті руїни Херсонеса, місця хрещення. Пізніше малюнок змінили на Київ княжої доби.

Ярослав Мудрий (бл. 978–1054) на 2 гривнях — син Володимира, автор «Руської правди», будівничий Софії Київської, «тесть Європи». Логіка пари 1 і 2 гривень пряма: батько закладає християнську державу, син оформлює її право, дипломатію й камінь. Софійський собор на звороті — не декорація, а його головна матеріальна спадщина, яку досі можна обійти пішки.

Богдан Хмельницький (бл. 1595–1657) на 5 гривнях — гетьман Війська Запорозького, керівник повстання 1648 року. На звороті Іллінська церква в Суботові, родинна церква гетьмана. Там його поховали; пізніше поховання знищили. Купюра фіксує не «союз із Москвою», яким радянська школа заміняла всю його біографію, а козацьку столицю й родинний храм.

Іван Мазепа (1639–1709) на 10 гривнях — гетьман, меценат, ктитор Лаври, союзник Карла XII під Полтавою. Успенський собор Києво-Печерської лаври на звороті з’явився не випадково: Мазепа фінансував його відбудову. Саме цей номінал збирає найбільше суперечок про «справжність» портрета — про це окремо в розділі про міфи. Офіційно на купюрі й монеті — Мазепа, і Національний банк цього не змінював.

Література і політика: 20, 50, 100, 200 гривень

Іван Франко (1856–1916) на 20 гривнях — письменник, Каменяр, громадський діяч Галичини. Львівський оперний театр на звороті тримає місто як культурну столицю, а не лише «західний регіон». На сучасній банкноті є факсиміле уривка з його твору. Якщо тримати купюру під кутом, оптично-змінна фарба видає стилізовану квітку — дрібниця, яку касири перевіряють швидше, ніж портрет.

Михайло Грушевський (1866–1934) на 50 гривнях — голова Центральної Ради, автор «Історії України-Руси». Будинок учителя в Києві на звороті — це колишнє приміщення Центральної Ради 1917–1918 років. Грушевський на грошах означає не «академіка в кабінеті», а людину, яка спробувала оформити українську державність у XX столітті юридично й історично. Багато хто плутає його з Шевченком: обидва з вусами, обидва в профіль, обидва на «серйозних» купюрах. Різниця проста: Грушевський старший на вигляд, із характерною бородою «професора», Шевченко — молодший, із козацьким оселедцем на класичному автопортреті 1840 року.

Тарас Шевченко (1814–1861) на 100 гривнях — найочевидніший портрет усього ряду. Кобзар, художник, колишній кріпак. На банкнотах третього покоління (2006) зворот був поетичний: Тарасова гора під Каневом, сліпий кобзар і хлопчик-поводир. З 2015-го, у четвертому поколінні, на звороті Червоний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Обидва сюжети про нього, але різної тональності: один — народний міф, другий — інституція. Старі «сотки» з кобзарем досі можуть траплятися в обігу: третє покоління 100 гривень банки перестали видавати з кас із 1 січня 2023-го, проте як платіжний засіб вони залишаються чинними, доки їх остаточно не замінять.

Леся Українка (1871–1913) на 200 гривнях — єдина жінка на регулярних банкнотах гривні. Поетка, драматургиня, авторка «Лісової пісні» й рядка «Contra spem spero». Луцький замок (в’їзна вежа замку Любарта) тримає Волинь, де вона жила: Колодяжне, маєток Косачів. На купюрі є лелека в польоті — один із найтепліших графічних жестів усього грошового ряду. Якщо шукаєте «жіночий портрет на гривні» в звичайному гаманці, він один. Пам’ятні випуски — інша історія, там правила інші.

Філософія, наука, спротив: 500, 1000, 2000 гривень

Григорій Сковорода (1722–1794) на 500 гривнях — мандрівний філософ, поет, педагог. Києво-Могилянська академія на звороті — місце його навчання. Формула «світ ловив мене, та не спіймав» на грошах звучить майже іронічно: його спіймали на наймасовішій купюрі країни. За даними НБУ останніх років, саме 500 гривень часто лідирують за кількістю банкнот в обігу, а «тисяча» — за сумою. Сковорода, виходить, стоїть на найзвичнішій великій купюрі.

Володимир Вернадський (1863–1945) на 1000 гривнях — мінералог, геохімік, філософ, перший президент Української академії наук (1918). Президія НАН України на звороті замикає сюжет: людина, яка збудувала академічну інституцію, і будівля, у якій ця інституція живе. Номінал запровадили 25 жовтня 2019 року. Це був перший «новий» портрет за багато років: доти ряд лише оновлювали графічно, не додаючи імен.

Василь Стус розриває цю логіку ще раз — уже в бік XX століття не як «науки й академії», а як особистої ціни за мову й гідність. Про нього — окремо, бо 2000 гривень ще навіть не встигли стати звичними.

Портрет і пам’ятка: що дивитися на звороті

Лицьовий бік гривні майже завжди — людина. Зворот — місце. Зв’язок між ними не туристичний. Це коротка біографія в двох кадрах: хто зробив справу і де ця справа матеріалізувалася в камені, університеті чи храмі.

Пройдіть ряд як маршрут, і вийде несподівано ціла мапа. Київ тримає одразу кілька номіналів: Софія, Лавра, Будинок учителя, університет, Могилянка, Президія НАН. Львів забрав оперу й Франка. Луцьк — замок і Лесю. Черкащина — Суботів і Хмельницького. Донецьк, уже в новій «двійці тисяч», забирає філфак університету, де вчився Стус. Гривня, якщо дивитися уважно, не столична: вона розводить пам’ять по містах.

• Храм і держава: Софія, Лавра, Десятинна, Іллінська церква — князівсько-гетьманський блок.
• Інституція: університет Шевченка, Могилянка, НАН, філфак у Донецьку — блок освіти й науки.
• Політичне місце: Будинок Центральної Ради — єдиний «кабінет влади» в ряді.
• Культурна сцена: Львівська опера, Луцький замок — театр і камінь, не канцелярія.

На банкнотах третього й четвертого поколінь до портрета додають «голоси» людини: факсиміле вірша Франка, цитата Лесі, орнамент із «Історії України-Руси» Грушевського, палітра й пензель біля Шевченка, книжка й перо біля Сковороди, кристалічна ґратка біля Вернадського. Це вже не просто обличчя. Це підпис, інструмент, метафора професії.

Саме тому плутанина «хто на сотні, а хто на п’ятдесяти» зникає, щойно перевернути купюру. У Грушевського — конкретна київська кам’яниця з колонами. У Шевченка нового зразка — Червоний корпус. У Франка — опера. Навіть без імені під портретом зворот підказує регіон і роль.

Як змінювався вигляд одних і тих самих людей

З 1996 року гривня пройшла чотири покоління банкнот. Імена майже не змінювали. Змінювали графіку, захист, інколи зворот і навіть «вік» портрета.

Перше покоління (друк 1992-го, обіг з 1996-го) — канадський друк, портрети Лопати, м’який, майже гравюрний малюнок. Друге (1994–2001) підтягнуло захист, додало 200 гривень із Лесею 2001 року. Обидва покоління номіналів 1–200 гривень перестали бути засобом платежу 1 жовтня 2020-го. Їх ще можна обміняти в НБУ — без обмеження в часі, але вже не розрахуватися в магазині.

Третє покоління (2003–2007) — звичні для багатьох «товстіші» купюри з яскравішим кольором. Саме тоді з’явилися 500 гривень зі Сковородою (2006). Четверте (від 2014–2015) почалося зі 100 гривень: інший зворот, SPARK, чіткіший портрет. Далі оновили 500, 20, 50, 200 і додали 1000. Портрети впізнавані, але не копії попередніх. Шевченко 2014-го гостріший, Франко 2018-го — ближчий до фотографічної пластики, Леся 2019–2020-го — з іншим ритмом ліній.

Окремий сюжет — заміна паперу на метал. Монети 1 і 2 гривні зайшли в обіг 27 квітня 2018-го, 5 гривень — 20 грудня 2019-го, 10 — 3 червня 2020-го. НБУ прямо сказав: на реверсі монет зберігаються ті самі портрети, що були на банкнотах. 2 березня 2026 року паперові 1, 2, 5 і 10 гривень зразків 2003–2007 років остаточно перестали бути засобом платежу. Обличчя Володимира, Ярослава, Хмельницького й Мазепи з гаманця не зникли. Вони стали важчими й холоднішими на дотик.

Банкноти 20, 50, 100, 200 і 500 гривень третього покоління банки поступово перестають видавати з кас (20 і 100 — з 1 січня 2023-го, 500 — з 1 серпня 2024-го, 50 і 200 — з 1 листопада 2024-го), але вони досі є законним платежем. Це важлива різниця. «Вилучають з обігу» для великих номіналів третього покоління означає «більше не друкують і не видають», а не «завтра не приймуть у касі».

Дві тисячі гривень і Василь Стус

10 липня 2026 року голова НБУ Андрій Пишний презентував банкноту 2000 гривень. В обіг вона входить 4 вересня. Дата не бухгалтерська. 4 вересня 1965-го Стус разом із Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом вийшов на протест під час прем’єри «Тіней забутих предків» у київському «Україні» — перший відкритий публічний протест проти арештів інтелігенції в тодішньому СРСР. 4 вересня 1985-го він загинув у таборі особливого режиму. Між цими двома датами — двадцять років незгоди, таборів, віршів і відмови зрадити себе.

Василь Стус (1938–1985) — поет-шістдесятник, перекладач, літературознавець, правозахисник, член Української Гельсінської групи, політв’язень, посмертно Шевченківський лауреат (1991) і Герой України (2005). На лицьовому боці — його портрет і підпис. На звороті — будівля філологічного факультету Донецького національного університету, де він навчався. Це перший випадок, коли на регулярній гривні з’являється місце з Донеччини і людина, чия біографія впирається просто в радянську каральну машину, а не в княжий двір чи університетський корпус XIX століття.

Розмір — 166×75 мм, основний колір синій, понад 20 захисних елементів. Серед них — «віконна» полімерна стрічка, де Тризуб при зміні кута переходить у знак гривні, і SPARK із кінетичним ефектом. Пишний окремо говорив про сокола-боривітра в графіці, навіяній мозаїками Алли Горської: птах, який утримується в повітрі проти вітру. Метафора шістдесятників прозора й точна.

Після презентації спалахнув шрифтовий скандал: з’ясувалося, що кирилична адаптація набору пов’язана з роботою російської дизайнерки. НБУ оголосив, що шрифт на банкноті зі Стусом змінять. Для портрета це важливо не як «дизайн заради дизайну». Стус загинув у системі, яка стирала українську мову. На купюрі з його обличчям не може лишатися навіть тінь візуального коду держави-агресора. Це рідкісний випадок, коли суперечка про гарнітуру — не снобізм, а межа гідності.

Практично: до 4 вересня 2000 гривень у касі магазину ще не буде. Після цієї дати банкнота стане законним платежем нарівні з іншими. Через близький синій колір із «тисячею» її легко переплутати в сутінках — дивіться на розмір (вона довша) і на обличчя: Вернадський із бородою науковця проти Стуса з характерним аскетичним профілем поета 1960–70-х.

Міфи, які чіпляються до портретів

Найживучіший — про 10 гривень. Час від часу спалахує історія, ніби на купюрі не Мазепа, а Пилип Орлик. Корінь міфу простий: прижиттєвих достовірних портретів гетьмана обмаль, більшість відомих полотен написані пізніше, а художній образ на грошах — це завжди інтерпретація, не фото з паспорта. Історик Сергій Павленко ще 2011-го прямо казав: портрет на 10 гривнях — художній образ, не «справжнє обличчя». Брати Харуки, які працювали з іконографією, теж вказували на подібність до зображень Орлика. Усе це цікаво як історія мистецтва. Юридично й офіційно на банкноті й монеті — Іван Мазепа. НБУ підпис не змінював, і платіжна сила від дискусії істориків не залежить.

Другий міф: «Шевченко на сотні не схожий на себе». Портрет іде від автопортрета 1840 року — молодий Шевченко, не канівський старець із пізніх світлин і пам’ятників. Гроші беруть канонічний мистецький образ, а не фото з кінця життя. Так само Леся на 200 гривнях — не хвора жінка останніх років, а зібраний, майже строгий профіль.

Третій: «на гривнях немає жінок, крім Лесі». На регулярних — так, одна. Але 1918 року на 500 гривнях УНР Георгій Нарбут поставив жіночу голівку в вінку — персоніфікацію України, не конкретну поетесу. А пам’ятна 20-гривнева 2023 року взагалі без класичного історичного портрета: троє військових ставлять прапор. Ряд «видатних людей» і ряд «пам’ятних сюжетів» — різні полиці.

Четвертий, уже побутовий. Багато хто стикається з ситуацією, коли паперову 10-гривневу «мазепу» відмовляються брати після 2 березня 2026-го, і людина вирішує, що «гроші скасували незаконно». Ні. Це було оголошено заздалегідь: дрібні банкноти замінили монетами через зношення. Папір цього номіналу живе недовго, метал — роками. Відмова касира тут не самоуправство, а норма. Обміняти такі купюри все ще можна — про це в наступному розділі.

П’ятий: плутанина Грушевського і Шевченка, Сковороди і Вернадського, Франка і Стуса «на майбутнє». Працює просте правило. Вуса й молодість — Шевченко. Борода професора й фіолетова купюра — Грушевський. Сковорода на бежевій «п’ятсотці», часто з книжкою в захисному елементі. Вернадський — на великій блакитній, академічний профіль. Франко — зелена «двадцятка» й опера на звороті. Якщо сумніваєтесь, переверніть купюру: зворот бреше рідше за пам’ять.

Якщо в гаманці лежить стара купюра

Паперові 1, 2, 5 і 10 гривень зразків 2003–2007 років з 2 березня 2026-го не є засобом платежу. Їх обмінюють на чинні банкноти й монети без комісії:

• у будь-якому банку України — до 26 лютого 2027 року включно;
• в Ощадбанку, ПриватБанку, Райффайзен Банку та ПУМБ — до 28 лютого 2029 року;
• у Національному банку — без обмеження строку.

Купюри зразків до 2003 року (перше й друге покоління) не є платежем із 1 жовтня 2020-го. Під час воєнного стану плюс 90 днів після його скасування їх також приймають до обміну в НБУ та уповноважених банках. Не викидайте «бабусину одиничку» 1990-х: як гроші в магазині вона мертва, як обмінний актив — ні.

Третій покоління 20–500 гривень здавати спеціально не потрібно. Їх приймають. Банки просто поступово замінюють їх новішими, коли купюра доходить до каси. Якщо «сотка» зі сліпим кобзарем, а не з університетом — це нормальна, чинна банкнота, лише старішого дизайну.

Колекційна ціна починається там, де звичайний обмін уже не цікавий. Красиві номери (0000001, 1234567, усі цифри однакові), заміщенки, пам’ятні випуски малим тиражем. Набір до 30-річчя Незалежності, вертикальна 20-гривнева 2023 року «Пам’ятаємо! Не пробачимо!», ювілейні наддруки. З практики боністів, «красивий номер» на ходовій 50- чи 100-гривневій може коштувати від кількохсот до кількох тисяч гривень, рідкісні комбінації — істотно більше. Це не курс НБУ, а ринок між колекціонерами, тож «гарантії як у банку» тут немає.

Коли варто звернутися до фахівця, а не до каси:

1. Купюра 1918 року, карбованець УНР, купон-карбованець зразка початку 1990-х у ідеальному стані.
2. Пам’ятна банкнота в конверті, з водяним знаком і без слідів обігу.
3. Підозра на рідкісний номер або помилку друку (зсув, відсутній елемент, «перевертень»).
4. Сумнів щодо справжності великого номіналу — 500, 1000, з вересня ще й 2000. Підробки, за статистикою НБУ, рідкісні, але саме «п’ятсот» третього покоління довго лишалися улюбленим об’єктом фальшивомонетників.

Не ламінуйте, не підписуйте, не ріжте «на пам’ять». Для колекції потрібен автентичний стан. Для обміну в банку — навпаки: навіть потерта чинна купюра має силу, якщо збережені основні ознаки (портрет, номінал, захисна стрічка).

Окремо — пам’ятні банкноти, на яких класичного «хто зображений» може не бути. 23 лютого 2023-го НБУ випустив вертикальні 20 гривень: військові з прапором, мапа південного сходу, «Слава Україні». На звороті — руки, стягнуті скотчем, терновий вінок, «Пам’ятаємо! Не пробачимо! Ніколи!». Тираж 300 тисяч. 2024-го з’явилася 50-гривнева «Єдність рятує світ». Це вже не галерея історичних портретів, а документ війни. У гаманці така купюра є законним платежем свого номіналу, але продавати її як сувенір часто вигідніше, ніж розрахуватися нею за каву.

Ключові інсайти

Хто зображений на гривнях — це не вікторина «назви прізвище». Це ієрархія пам’яті, яку держава носить у кишені щодня. Князі й гетьмани тримають дрібні номінали, бо з них починається сюжет держави. Франко, Грушевський, Шевченко, Леся — голос XIX і початку XX століття, мова й політична думка. Сковорода й Вернадський — філософія та наука. Стус — ціна гідності в XX столітті, яку гривня довго обходила й нарешті поставила на найвищий номінал.

Паперові 1, 2, 5 і 10 більше не платять, але ті самі обличчя лишилися на монетах. Старі «сотки» з кобзарем і нові з університетом — обидва Шевченки, обидва законні. Мазепа на десятках офіційно лишається Мазепою, навіть якщо мистецтвознавці сперечаються про прототип. А синя «двійка тисяч» зі Стусом із 4 вересня 2026 року додає в гаманець те, чого в ряді бракувало: не лише будівничого й класика, а людину, яка заплатила життям за право говорити українською.

Наступного разу, коли дістанете купюру, не дивіться лише на цифру. Переверніть. Портрет каже, кого країна вважає своїм. Зворот каже, де саме ця справа стала каменем, університетом або замком. Разом це і є відповідь на питання, хто зображений на гривнях — і навіщо він там стоїть.